Інфекційний мононуклеоз

Вірус Епштейна–Барр належить до родини герпесвірусів. Потрапляючи в організм, він насамперед заражає клітини слизової оболонки горла, а потім проникає в B-лімфоцити — клітини імунної системи. У відповідь імунітет активно виробляє особливі T-лімфоцити, які атакують заражені клітини. Саме це масштабне «протистояння» спричиняє більшість симптомів: збільшення лімфовузлів, набряк мигдаликів, підвищену температуру й виражену втому.

Печінка і селезінка також реагують на інфекцію — вони збільшуються в розмірі, бо беруть участь у роботі імунної системи. Через це в деяких пацієнтів з'являється тяжкість або дискомфорт у животі.

Здебільшого хвороба має одну класичну форму — гостру, із чіткими симптомами. Після одужання вірус залишається в організмі в «сплячому» стані довічно, але в переважної більшості людей жодних наслідків не дає. Повторне гостре захворювання трапляється вкрай рідко.

• Висока температура — зазвичай від 38 °C, тримається кілька днів і більше
• Сильний біль у горлі, часто з білим або сіруватим нальотом на мигдаликах
• Різко збільшені лімфатичні вузли на шиї, іноді в пахвах і паху
• Виражена втома та слабкість, непропорційна до інших симптомів
• Збільшення селезінки — відчувається як тиск або тяжкість у лівому підребер'ї
• Збільшення печінки, іноді з дискомфортом у правому підребер'ї
• Висип на шкірі — дрібнокрапковий або плямистий, виникає спонтанно або після прийому певних антибіотиків
• Набряклість повік і обличчя, особливо помітна вранці
• Головний біль і ломота в тілі, схожі на грипозний стан

• Контакт зі слиною інфікованої людини — через поцілунки, спільний посуд, зубну щітку
• Повітряно-крапельний шлях при кашлі або чханні в безпосередній близькості
• Молодий вік (підлітки й молоді дорослі 15–25 років) — найвищий ризик симптомного перебігу
• Ослаблений імунітет — хвороба може мати важчий перебіг
• Тісний побутовий контакт у колективах: гуртожитки, табори, школи
• Відсутність попереднього контакту з вірусом — люди, які не перехворіли в дитинстві, вразливіші в дорослому віці

Лікар починає з огляду: оцінює стан горла, промацує лімфатичні вузли, перевіряє розміри печінки та селезінки. Клінічна картина часто вже наводить на думку про мононуклеоз.

Для підтвердження діагнозу зазвичай призначають загальний аналіз крові — у ньому видно характерні зміни: збільшену кількість лімфоцитів і специфічні «атипові» клітини. Додатково проводять серологічні тести на антитіла до вірусу Епштейна–Барр. Аналіз крові на печінкові ферменти допомагає оцінити, чи втягнута печінка. За потреби лікар призначає УЗД черевної порожнини, щоб точно виміряти розміри селезінки.

Специфічних противірусних препаратів, які б прямо знищували вірус Епштейна–Барр, наразі не існує. Лікування спрямоване на полегшення симптомів і запобігання ускладненням. Для зниження температури та зменшення болю в горлі лікар підбирає жарознижувальні й знеболювальні препарати. При вираженому запаленні та значному набряку мигдаликів, що утруднює дихання або ковтання, іноді призначають препарати групи кортикостероїдів — коротким курсом.

Антибіотики при мононуклеозі не допомагають, бо хвороба вірусна. Їх можуть призначити лише якщо приєднується бактеріальна інфекція — але це вирішує лікар після обстеження.

Основою одужання є режим: достатній відпочинок, рясне пиття, щадне харчування. Фізичні навантаження та контактний спорт на час хвороби і щонайменше 3–4 тижні після неї суворо обмежують — через ризик травми збільшеної селезінки. Більшість людей почувається значно краще через 2–4 тижні, але відчуття втоми може тривати до кількох місяців.

У дітей до 5–6 років мононуклеоз нерідко нагадує звичайну застуду або протікає практично непомітно — без яскравої симптоматики. Натомість у підлітків і молодих дорослих симптоми зазвичай виразніші і тривають довше.

Батькам варто звертати увагу на незвично сильну втому дитини, виражений біль у горлі з нальотом і лімфовузли, що помітно збільшилися та не зменшуються кілька днів. Ці ознаки — привід звернутися до лікаря, а не лікувати самостійно як «звичайну ангіну».