Гіпермобільність суглобів
Гіпермобільність суглобів — це стан, коли суглоби згинаються або розтягуються більше, ніж зазвичай. За цим стоїть не «добра гнучкість», а особливість будови сполучної тканини: зв'язки утримують суглоби менш щільно. Людина може, наприклад, легко відгинати пальці назад, перегинати лікоть чи коліно «у зворотний бік».
Стан дуже поширений — за різними оцінками, надмірна рухливість хоча б кількох суглобів є у 10–15 % людей. У більшості це не викликає жодних проблем, але частина людей відчуває біль, втому або часті травми — і саме тоді говорять про синдром гіпермобільності.
| Що це | Підвищена розтяжність суглобів через особливості сполучної тканини |
|---|---|
| Код МКХ-10 | M35.7 |
| Інші назви | гипермобильность суставов, синдром гіпермобільності суглобів, joint hypermobility |
| Розділ | Суглоби, кістки та мʼязи |
| До якого лікаря | Ревматолог або ортопед; початково — сімейний лікар |
Що таке гіпермобільність суглобів
У суглобах кістки утримуються разом зв'язками та суглобовою капсулою. Ці структури складаються переважно з колагену — білка, що надає їм міцності й пружності. При гіпермобільності колаген за своєю будовою м'якший або еластичніший за норму: зв'язки розтягуються сильніше, не обмежуючи рух так, як мало б бути. Через це суглоб «ходить» у більшому діапазоні.
Розрізняють кілька форм. Ізольована гіпермобільність — кілька суглобів рухливіші за норму, але людина нічого не відчуває. Синдром гіпермобільності суглобів (код МКХ M35.7) — стан, при якому гіпермобільність поєднується із симптомами: болем, нестабільністю, втомою. Окремо виділяють більш серйозні спадкові хвороби сполучної тканини — зокрема синдром Елерса–Данло, — де гіпермобільність є лише одним із проявів.
Сполучна тканина є по всьому тілу, тому симптоми можуть виходити за межі суглобів: торкатися шкіри, судин, внутрішніх органів. Саме тому за підозри на системне ураження лікар оцінює стан ширше, ніж просто гнучкість.
Симптоми
- Біль у суглобах і навколо них, що посилюється після фізичного навантаження або до кінця дня
- Відчуття нестабільності у суглобі, «як ніби він зараз вийде»
- Часті розтягнення зв'язок та вивихи навіть при незначних рухах
- Ранкова скутість або тугорухомість після тривалої нерухомості
- Надмірна втома м'язів при звичайному навантаженні
- Клацання або хрускіт у суглобах під час руху
- М'яка, наделастична або легко травмована шкіра
- Плоскостопість або деформація склепіння стопи
- Хронічний дифузний біль, що нагадує «болить скрізь»
Чому виникає
- Спадкова особливість будови колагену — найчастіша причина, нерідко простежується в кількох членів родини
- Генетичні синдроми сполучної тканини (синдром Елерса–Данло, Марфана та ін.)
- Жіноча стать — через гормональні відмінності зв'язки в жінок у середньому еластичніші
- Молодий вік — гіпермобільність природно зменшується з роками
- Певні види спорту або діяльності (гімнастика, балет), де від початку відбирають або формують надмірну гнучкість
- Деякі метаболічні стани, що впливають на синтез колагену
Як діагностують
Основний інструмент діагностики — клінічний огляд. Лікар використовує шкалу Бейтона: перевіряє рухливість дев'яти точок тіла (пальці, лікті, коліна, хребет) і підраховує бали. Для підтвердження синдрому гіпермобільності суглобів враховують також симптоми й сімейний анамнез.
Додаткові обстеження призначають, щоб виключити інші хвороби із схожими скаргами: аналізи крові (ревматоїдний фактор, маркери запалення), рентген або МРТ суглобів — для оцінки стану хряща та зв'язок. Якщо є підозра на системне ураження сполучної тканини, лікар може направити на ехокардіографію.
Як лікують
Лікування синдрому гіпермобільності спрямоване не на «усунення гнучкості» — це неможливо, — а на зменшення болю, зміцнення м'язів, що компенсують нестабільність суглобів, та профілактику травм. Провідна роль тут належить лікувальній фізкультурі: індивідуально підібрана програма зміцнення м'язів навколо нестабільних суглобів є основою лікування.
Для полегшення болю лікар може призначати препарати груп нестероїдних протизапальних засобів або знеболювальних — курсами, під час загострень. Ортопедичні засоби (устілки, бандажі, фіксатори) допомагають знизити навантаження на конкретний суглоб. У деяких випадках застосовують фізіотерапію.
Гіпермобільність сама по собі не «виліковується» — вона є особливістю організму. Але при правильному підході до навантажень і тренувань більшість людей досягають стійкої ремісії болю та повертаються до звичного рівня активності. Терміни залежать від вихідного стану та регулярності занять.
Особливості в дітей
У дітей гіпермобільність зустрічається частіше, ніж у дорослих, і нерідко зменшується з віком у міру дозрівання сполучної тканини. Дитина може скаржитися на болі в ногах після активних ігор — так зване «зростання», яке насправді пов'язане з перевантаженням нестабільних суглобів. Батькам варто звернути увагу, якщо дитина часто «підвертає» щиколотки, уникає бігу або скаржиться на втому в ногах до кінця дня.
Коли треба до лікаря терміново
Викликайте швидку (103) або їдьте до лікарні, якщо є хоча б одна з ознак:
- Повторні вивихи та підвивихи суглобів
- Набряк, почервоніння й гарячий на дотик суглоб — виключити артрит
- Оніміння, слабкість у кінцівці після травми суглоба
- Біль у грудях, серцебиття, непритомності — обстежити серце й аорту
Цей перелік не вичерпний. Будь-який стан, що швидко погіршується, — привід звернутися по допомогу, навіть якщо симптому немає в списку.
Часті питання
- Гіпермобільність — це назавжди?
- Підвищена рухливість суглобів зазвичай зберігається все життя, але з віком часто зменшується. Больові симптоми при правильному підході до фізичних навантажень і зміцненні м'язів вдається суттєво полегшити або повністю усунути.
- Чи можна займатися спортом при гіпермобільності?
- Так, і це навіть рекомендовано — але не всі види спорту однаково підходять. Силові та стабілізаційні вправи корисні; контактний спорт із ризиком падінь або різких скручувань потребує обережності. Конкретний план навантажень краще узгодити з лікарем або реабілітологом.
- Чи пов'язана гіпермобільність із болем у всьому тілі?
- Так, дифузний біль — поширена скарга при синдромі гіпермобільності. М'язи постійно перенапружені, щоб компенсувати нестабільність суглобів, і швидше втомлюються. Це не означає пошкодження органів — але потребує уваги й лікування.
- Чи передається гіпермобільність дітям?
- Так, схильність до гіпермобільності часто є спадковою. Якщо вона є в одного з батьків, дитина має підвищений ризик її успадкувати. Але це не означає, що дитина обов'язково матиме симптоми.
- Чим гіпермобільність відрізняється від синдрому Елерса–Данло?
- Синдром Елерса–Данло — це група спадкових хвороб сполучної тканини, де гіпермобільність поєднується з іншими ознаками: дуже м'якою шкірою, порушенням загоєння ран, ураженням судин. Синдром гіпермобільності суглобів — ширше й менш серйозне поняття. Розмежувати їх допомагає лікар.
Схожі стани
Джерела: клінічні настанови МОЗ України, матеріали ВООЗ і чинні протоколи надання медичної допомоги. Сторінка має довідковий характер і не замінює консультацію лікаря.